Сценарій голодомору (2013р)

       Вед:  Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років. Було запроваджено День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій, який щороку відзначається у четверту суботу листопада.

Учень 1.

У 1933 р. - 80 років тому нашу країну спіткало лихо під назвою «Голодомор».  Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.

    Учень 2.

               Ти кажеш, не було голодомору?

                І не було голодного села?

                А бачив ти в селі пусту комору,

                З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

Учень 3.

... Де поділась усмішка весела

І купальні вогнища дівчат?

Де поділись українські села

 І садки вишневі коло хат?

Щезло все ... і всюди на руїні

Бенкетують п'яні вороги.

Українці ж мруть на Україні,

На Байкалі, в холоді тайги...

Ні — ми ще повстанемо, як хмара,

Ні — ми ще ударимо, як грім!

І коли за все приходить кара,

То якої ж кари треба їм?

                                    (Дмитро Чуб, 1933 р.)

Вед. Те, що відбувалося в Україні в 1932-1933 роках, ніде в документах не зафіксовано, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. До загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталін відібрати в українських селян їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості(тобто милостиню нещасним прохачам давати було заборонено).

Вед. Щоб перешкодити втечам голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали.

Внаслідок цього вимирали цілі села, було зафіксовано випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати хоч дітей, селяни часто везли їх до міста і там залишали в установах, лікарнях, на вулиці.

Вед.:Голодомор забрав мільйони людей. Кількість жертв голодомору – від 3,5 до 5 млн. чоловік.

Вед.:Попелом лежать ці мільйони у нас під ногами. Гарячим пекучим попелом. І багатьом вже не дає спокою той спопелілий біль предків.

Вед.:Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

Учень 4:

 Пекельні цифри і слова

 У серце б'ють, неначе молот.

 Немов прокляття ожива

 Рік 32-й. Голод. Голод.

 У люті сталінській страшній

 Тінь смерті шастала по стінах.

 П’яти мільйонів (Боже мій!)

 Не долічилась Україна .

Вед: Голодне лихоліття вразило найбільше дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участі у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого. За переписом населення 1926 року дітей віком до 4-х років виявилось 16%, тобто у голодному 1933 році їм мало б виповнитись 10 років. Якою ж була доля дітей у страшні тридцяті роки ХХ століття?

Вед: Весна… А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а обличчя майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад-вперед, скільки сидить -  стільки і гойдається, і безкінечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…

Вед.

 Маленькі рученьки, простягнуті до Бога… Маленький хлопчик, умираючи, просив Бозю:

 Учень 5.

«Дай хоч одненьку картопельку».

 Бозю! Що там у тебе в руці?!

 Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

 Щоб не втонути в Голодній Річці.

 Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.

 Таж підрости хоч би трохи бодай.

 Світу не бачив ще білого, Бозю.

Я – пташенятко, прибите в дорозі.

 Хоч би одненьку пір’їночку дай.

 Тато і мама – холодні мерці.

 Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!

 Холодно, Бозю. Сніг дуже білий.

 Бозю, що там у тебе в руці?

Вед:

  Нестерпне горе, біль і розлука матерів, які у відчаї страчували своїх дітей. Так, за спогадами очевидців, жінка помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку, «і до ранку всі діти померли».

  Учениця 6.   

А. Листопад «Остання колискова»

Спіте, дітки, спіте, любі.
І не просинайтесь!
Вже не буде мучить згуба.
Забере Вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти…
Янгол божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
Спи, синочку, горе – паску.
Засинай, навіки, доню.
То моя остання ласка
З материнської долоні.
Натопила маковинням.
Затулила лядку й комин.
І в тумані темно – синім
Заспівала колискову.
Спіте міцно, спіте, діти…
Янгол божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
Спи, синочку, горе – паску.
Засинай, навіки, доню.
То моя остання ласка
З материнської долоні.
Ще пограймось навперейми.
В піжмурки з бідою.
Лельки!
Заховаємось од неї.
У сиру земельку…

Учень 7.

          У той рік заніміли зозулі,

         Накувавши знедолений вік.

         Наші ноги розпухлі узули

         В кирзаки-різаки у той рік.

         У той рік мати рідну дитину

         Клала в яму, копнувши під бік,

         Без труни, загорнувши в ряднину…

         А на ранок помер чоловік.

         У той рік і гілля, і коріння

         Все трощив буревій навкруги.

         І стоїть ще й тепер Україна,

         Як скорботна німа край могил.

Вед.:З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар з душі спадав. Ми живемо в інший час і не причетні до тих страшних часів.

Вед.:На вшанування світлої пам’яті голодомору в Україні 1932-1933 роках оголошуємо хвилину скорботи.

Вед.:Хай ця хвилина для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.

Вед.:Хай у кожному місті і селі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом  Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.

(Діти запалюють свічки). Хвилина мовчання

Звучить «Реквієм» Моцарта

Вед. «Палахкоче свіча

                     Поминальної нині Молитви»

 Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна -

 Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ...

 Вимирало Село – потопала в сльозах Україна,

 І розгублене небо ковтало задушений плач.

Шаленів людомор – лютували нові яничари,

 І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп...

 Над Полями Святими замучені душі ячали,

 І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.

Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви

 І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід...

 Тільки ті Колоски – Життєдайного Виміру Витвір,

 Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.

Учень 8.

 А люди біднії в селі,

 Неначе злякані ягнята,

 Позамикалися у хатах -

 Та й мруть…

 Сумують комини без диму,

 А за городами, за тином

 Могили чорнії ростуть.

 Гробокопателі в селі

 Волочать трупи ланцюгами

 За царину і засипають

 Без домовини. Дні минають.

 Минають місяці. Село

 Навік замовкло, оніміло,

 І кропивою поросло.

Учень 9.

То був страшний навмисний голод.
Стріла була така нищівна.
Щоби згромадити стодолу
Колгоспної катівні.
То був страшний навмисний злочин.
Такого ще земля не знала.
Закрили Україні очі.
І душу міцно зав'язали.
Сліпу, пустили старцювати...
Луна ще досі в оболонях.
Здичавіла вкраїнська хата
На березі своїх агоній.
Глуху, заставили мовчати.
А то би світ втопивсь в Славуті.
Як божевільно їла мати
Свою дитиноньку майбутню.
Мерцями всіялося поле.
Ні хрестика і ні могили.
То був такий навмисний голод.
Чи, Боже, й Ти вже був безсилий?

Вед.

 Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, це блукати десь серед могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба сьогодні говорити про голод?

Вед.

 Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу, Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

 І ще одна гірка істина. В могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні хазяї. Всі здібні, талановиті, здорові духом і тілом, які мислили і протестували – все це винищувалося з корінням.

  Пісня   О.Білозір «Свіча»

Вед.

Доки праця радує десниці

Й смак солодкий  рідної води,

Певен я - не висохнуть криниці,

Ті, які копали ще діди.

Вед.

Ще ми хазяї на ріднім полі,

Ще вмієм сіять і орать

Не дамо сум’яттю і недолі

Козацькі душі осідлать.

Вед.

 І не слід із відчаю журитись,

Бо поки є вишневий цвіт,

Буде жить,  не може загубитись

На землі наш запорізький рід.