Звучить «Реквієм». Виходять учні і ведучі.
1-ий учень.
Ти відомий сьогодні кожному —
Не ім’ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад Прип’ятською водою…
2-ий учень.
Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі?
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров на твоєму обличчі.
3-ій учень.
26 квітня… В ніч забуття
Йде страшне створіння — атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема,
І уста безкровні, і душа німа.
1-а ведуча. Ту мирну весняну ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою. Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.
2-а ведуча. Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих.